Консультації

Освітній Центр Верховної Ради України та Центр психологічної підтримки ОбійМи    об'єднали зусилля, аби разом стояти на сторожі вашого психологічного здоров’я 

Кожна дитина переживає стрес по-різному: хтось замикається в собі, хтось починає плакати чи кричати, а хтось – проявляти вербальну чи фізичну агресію

Проживання цих емоцій залежить від багатьох факторів: віку дитини, її нервової системи, рівня розвитку емоційного інтелекту.

Важливо знати, що будь-які емоції дитина повинна прожити, їх не можна блокувати, навпаки, треба допомогти «випустити». Якщо цього не робити, можуть з’явитись психосоматичні прояви, ПТСР❤️‍🩹

У дошкільному віці може збільшитись кількість істерик, сліз, можуть з’явитись прояви агресії. І все це нормально. Так нервова система дитини знімає напруження. Батькам треба навчитись спокійно на це реагувати.

Емоції у дітей короткотривалі, проте їх прояв в рази сильніший, ніж у дорослих. Що ж ми можемо зробити, коли бачимо, що дитині страшно, сумно чи вона сердиться?

Зупинюсь на кожній емоції окремо:

Злість, агресія – дозволяємо дитині злитись. Необхідно проговорити, що ви розумієте, вона зла, тому що… Допоможіть дитині випустити злість: потупотіти ніжками, побити подушку, покричати, пожмакати фольгу чи папір. При цьому необхідно чітко пояснити, що дитина має право злитись, але не має права ображати і бити інших.

Дозвольте дитині поплакати і виговоритись, якщо їй це потрібно.

Страх і тривога – проговорюємо, що це нормально, боятись і тривожитись в такий час. Поговоріть про страх, промалюйте його з молодшою дитиною або зліпіть і трансформуйте в щось інше. Дітям дуже подобається робити страшний образ смішним.

Зі старшими – підходимо раціонально, обговорюємо. Але лише за умови, якщо дитина цього хоче. Підлітків важливо слухати тоді, коли вони хочуть виговоритись.

Коли підлітки радіють – підтримайте їх радість. Не варто казати, що зараз не час. Життя триває і дитина має право на всі емоції, які в неї виникають.

Отже, на будь-яку емоцію дитини батькам найкраще реагувати з розумінням, прийняттям і спокоєм. Тоді дитина відчуває, що з нею все добре, її люблять і приймають такою, як вона є. А до розвитку емоційного інтелекту повернемось після нашої Перемоги

Авторка - Лилия Барковская

 

Психологічні техніки для зменшення тривоги, стресу.

Що робити при панічній атаці? 

*Покладіть руку на живіт, приблизно на 3 пальці нижче сонячного сплетіння та постукайте по цьому місцю.

*Потріть кінчик носу.

*Надавіть не сильно на очні яблука з двох боків.

*Якщо є, де лягти, ляжте на спину і зробіть рухи ногами - як велосипедні.

*Сконцентруйтеся на диханні – одну руку складіть як човник і накрийте нею губи, іншу руку покладіть на живіт. Видих - рука йде вниз до грудей, вдих – рука підіймається до рота.

*Допомагає ще вода із содою - гаряча вода й одна чайна ложка соди. Зробіть один-два ковтки - більше не треба.

*Змащуйте губи, сполощіть рот водою.

*Витягуйте якомога далі язика - ніби намагаючись торкнутися грудної клітини.

*Подивіться вправо, не повертаючи голови, - якомога далі на 15-20 секунд, потім переведіть погляд прямо, потім подивіться вліво - якомога далі, потім знову прямо.

*Розітріть тіло.

*Точка паніки знаходиться між підмізинним пальцем та мізинцем – розітріть цю точку.

*Покладіть руки на ребра, відчуйте, як вони при диханні розширюються, підіймаються.

*Розітріть руки, прикладіть до нирок.

Необов’язково робити всі ці дії – достатньо вибрати ті, що найбільше підходять для вас.(поради від Светлана Ройз.)

Як допомогти дітям зібратися на вимушене переселення і перенести дорогу під час війни

 Зберігайте спокій, як би Вам важко не було залишати власний дім. Чим спокійніші Ви, тим спокійніші діти.

 Розкажіть, як ви плануєте їхати у місце, де будете у безпеці. Скажіть, що це ненадовго, і як тільки українське військо переможе, ви обов‘язково повернетесь.

 Запропонуйте взяти із собою 1-2 улюблені іграшки, а інших залиште оберігати ваш дім. Візьміть альбом, розмальовку та олівці/фломастери (малювання заспокоює). Улюблену книжку, яку будете читати дитині на ніч.

 Візьміть пару фотокарток із подій, де ви щасливі.

 Обов‘язково напишіть на папірцях інформацію про дитину:

 ім’я,

 прізвище,

 дату народження,

 групу крові,

 хронічні хвороби (якщо є),

 місце реєстрації,

 контактні телефони близьких.

 Звертайте увагу дитини дорогою на хороше: краєвиди, інших діток із батьками, тваринок.

Нагадайте про хороші спогади з ваших поїздок у мирний час: а пам‘ятаєш, як ми подорожували до бабусі, на море, в Карпати…

 Проговоріть, як поводитися при перевірці документів. Розкажіть, що люди, які їх перевіряють, допомагають зберегти вашу безпеку.

 Важливо під час дороги запитувати, чи хоче дитина їсти, пити, в туалет.

 Навчіть дитину проговорювати емоції і не накопичувати їх у собі. Ділитися із Вами, коли їй страшно, сумно.

Заспокоюйте, кажучи: я все розумію, ми разом, ти поруч зі мною у безпеці, я знаю, що робити, скоро все буде добре, ти мужній, як і я.

 Допомагайте опановувати втому. Погладьте по голові, обійміть, скажіть, що передаєте частинку своїх сил.

 Старшим дітям можете запропонувати вести щоденник. Записувати

 свої події за день,

 новини, які вселяють впевненість у перемозі,

 новини, які засмучують,

 новини про друзів.

 Ви все пройдете! Будете сильніші і згуртованіші. Дорогою ви зустрінете багато небайдужих людей, які вам допомагатимуть.

 

Як підтримати дитину під час невизначеності та стресу (від ЮНІСЕФ)

1Дізнайтеся, як дитина бачить події та як реагує на них

Ставте дитині відкриті запитання та дізнайтеся, що саме дитина вже знає. Дайте зрозуміти, що дитина може поговорити з вами тоді, коли захоче. Допомогти почати розмову можуть малювання, ваші розповіді й інші види спільної діяльності.

2 Будьте відкриті і говоріть з дитиною зрозумілими для неї словами

Діліться власним баченням ситуації, при цьому намагайтеся бути емоційно стриманими. Якщо ви не можете відповісти на запитання дитини, не намагайтеся вигадати правильну відповідь. Не знати відповіді на всі запитання – нормально. Спробуйте зрозуміти, чому дитина запитує про це, що саме для неї важливо, та з огляду на це побудуйте розмову.

3 Говоріть про емоції

Якщо ваша дитина переживає чи відчуває злість через те, що відбувається навколо, слова «не переживай» чи «тобі не варто злитись» не заспокоять дитину. Скажіть: «Я бачу, що ти переживаєш через те, які обставини склались у країні, я теж хвилююсь». Дитина буде розуміти, що вона не залишилась один на один  зі своїми переживаннями. У якості підтримки не варто давати обіцянок, які не залежать від вас: «все буде добре», «нічого не станеться», натомість скажіть: «що би не сталось, головне – ми одне в одного є». Якщо діти грають чи малюють «війну» – не забороняйте їм. Саме так вони допомагають собі впоратися зі своїми емоціями.

4 Поділіться з дитиною планом на випадок надзвичайних подій

Допомагає стишити хвилювання наявність плану дій у разі погіршення ситуації у країні. Спочатку план маєте скласти ви, дорослі, нехай він буде максимально простим та зрозумілим. Розкажіть про нього дитині. Обговоріть, де ви можете зустрітися, якщо не працюватиме мобільний зв’язок; до кого з дорослих можна звертатися за допомогою, якщо дитина опинилася у людному місці без вас; які речі краще взяти з собою, а які необхідно буде залишити у разі евакуації тощо.

5 Залучайте дитину до позитивної діяльності

У часи невизначеності дитина особливо потребує емоційного контакту із значимими  дорослими. Це може бути читання разом, гра або фізична активність. Така діяльність допомагає дитині залишатися емоційно пов'язаною з людьми, які є важливими для неї. Окрім того, дотримуйтеся регулярних процедур і розкладу життя родини, наскільки це можливо, особливо перед сном.

6Дбайте про себе

Ви краще допоможете дитині, якщо піклуватиметеся про себе. Дитина бачить, як ви реагуєте на новини та копіює вас. Тому для дитини важливо розуміти, що ви зберігаєте спокій. Якщо ви занепокоєні або засмучені, знайдіть час для себе, поспілкуйтеся про те, що вас непокоїть, з іншими членами родини, з вашими друзями та людьми у вашому оточенні, яким ви довіряєте.   

7 Обережно закінчуйте розмови

Дитині важливо знати, що вона не залишиться на самоті. Коли ви завершуєте розмову про важливі речі, оцініть рівень тривожності дитини: спостерігайте за мовою тіла, оцінюйте, чи використовує вона звичайний тон голосу, і дивіться, як вона дихає. Нагадайте дитині, що ви піклуєтеся про неї, слухаєте її і що вона може у будь-який час поговорити з вами на будь-які теми, які її хвилюють.

Спілкуючись з дітьми, необхідно частіше нагадувати собі:

1. Перед нами діти.

2. Вони поводять себе як діти.

3. Буває, що їхня поведінка діє нам на нерви.

4. Якщо ми виконуємо свої батьківські обов'язки i любимо дітей, незважаючи на їx витівки, вони, подорослішавши, виправляються.

5. Якщо вони повинні догодити мені, щоб заслужити любов, якщо моя любов умовна, діти її не відчують. Тоді вони гублять впевненість у собі й не здатні правильно оцінювати власні вчинки, а значить, не можуть контролювати їx, поводитись більш зріло.

6. Якщо перш, ніж заслужити любов, вони повинні стати такими, якими ми хочемо їx бачити, вони стануть невпевненими у собі: "скільки не намагайся - вимоги надто високі". А в результаті - невпевненість, тривожність, занижена самооцінка та озлобленість.

7. Якщо ми любимо їx, не дивлячись ні на що, вони завжди зможуть контролювати свою поведінку й не піддаватися тривозі.Найголовніше - ЛЮБИТИ!

Гарячі лінії психологічної допомоги та протидії насиллю

·         15-47 (з мобільного чи стаціонарного телефону) ...

·         0 800 500 335 (з мобільного або стаціонарного телефону) або 116 123 (з мобільного)

·         0 800 500 225 (з мобільного або стаціонарного телефону) або 116 111 (з мобільного)

 

Консультації можна також отримати онлайн: 

·         Skype: @lastrada-ukraine

·         Facebook: @lastradaukraine

·         Telegram: @NHL116123

·         Email: hotline@la-strada.gov.ua

Підтримка батьками дитини з особливими освітніми потребами

             Шановні батьки! Найбільше ви зможете допомогти дитині, коли розумітимете та цінуватимете її сильні сторони та особливі потреби. Дитина стає більш впевненою і спокійною, коли розуміє свою особливість та значимість. Залежно від міри розуміння вашої дитини шукайте способи,  як допомогти їй усвідомити та працювати з її унікальними сильними сторонами й освітніми потребами.  Після того, як сім’я вперше дізналася, що у дитини є особливі потреби, їй знадобиться час для адаптації. Дитині також може бути нелегко в цей період. Підбадьорюйте її, більше звертайте увагу на її сильні сторони – це допоможе сформувати рівновагу зі щойно виявленими проблемами. Здібності є в усіх дітей, їх потрібно лише виявити і розвивати.  Будьте готові допомагати дитині, однак, за найменшої можливості, посилюйте її незалежність. Підбадьорюйте та заохочуйте дитину, щоб виховати у неї самовпевненість.

Хваліть завжди за конкретну дію, будьте красномовними:

 • «Ти дуже добре зробив …» 

• «Я бачу, що ти набагато краще вчишся, коли …»

• «Я помітив покращення в …»

• «Хочеш, попрацюємо разом над …»

• «Я дуже ціную твою значну роботу та зусилля, витрачені на …»

• «Чим я можу тобі допомогти…»

• «Я бачу, ти добре попрацював над …»

• «Дякую, що ти ретельно виконав завдання…»

Як заохочувати дитину до впевненості та самостійності.

 • Складіть список усіх сильних сторін і потреб своєї дитини та часто користуйтеся ним;

• якщо можливо, допомагайте вашій дитині висловлювати свої думки. Для зразка висловлюйте перед нею свої думки вголос;

• наголошуйте на позитивному: визначайте, підтримуйте та формуйте сильні сторони своєї дитини. Створюйте ситуації, де ці сильні сторони можуть якнайкраще виявлятися. Визнання та похвала від інших утворюють міцне підґрунтя для навчання нових і незнайомих навичок чи виконання завдань. Уникайте порівнянь дитини з іншими дітьми, оскільки це нівелює унікальність кожної особи;

• надавайте вашій дитині можливості навчитися нового – займатися спортом чи рукоділлям. Дітям потрібно відчувати, що вони щось вміють або знають, як робити;

• створюйте для своєї дитини та підтримуйте ситуації, в яких вона відчуватиме задоволення від допомоги іншим;

• сформуйте стабільні зразки суспільної поведінки. Вони допоможуть дітям почуватися більш захищеними і краще вирішувати низку соціальних проблем;

• вдома прищеплюйте своїй дитині позицію «я можу», щоб вона впевнено випробовувала нові навички. Коли дитині не вдається досягати успіху, намагайтеся виробити в неї ставлення до цього як до навчання, а не як до поразок. Запитуйте: «І чого ти навчився?» або «Що ти зробиш інакше наступного разу?».

Навчайте дитину навичок прийняття рішень.

         Впевненість приходить тоді, коли дитина має навички вирішення проблем для прийняття правильних життєвих рішень. Дітям потрібен набір навичок, які б допомагали приймати рішення у мінливих умовах.

         Щоб допомогти своїй дитині вирішувати проблеми, застосовуйте просту модель їх вирішення, зразок якої надається далі.

 

 • Використовуйте стратегію заспокоєння – перед прийняттям рішення порахуйте до десяти або поговоріть самі з собою.

• Визначте проблему. Нехай ваша дитина висловить існуючу проблему своїми словами. Можливо, вам треба поставити їй запитання, щоб допомогти у цьому. • Сформулюйте можливі шляхи вирішення. Не критикуйте жодну ідею.

• Звузьте варіанти, відкинувши ті з них, які будуть незручними або непосильними для вашої дитини.

• Зважте всі «за» та «проти» тих варіантів, що залишилися, а потім виберіть найкращий з них. Запитайте: «Що буде, якщо ти спробуєш ось так?».

• Обговоріть, що слід робити для втілення цього рішення і як діяти в разі виникнення проблем.

• Після прийняття рішення дійте. 

• Оцініть це рішення. Наскільки вдалим було прийняте рішення? Що наступного разу можна зробити по-іншому? Чого ви навчилися? Моделюйте навички вирішення проблем своєї дитини.

• Обговоріть шляхи співпраці та активної роботи з партнерами для пошуку взаємовигідних рішень.

Формуйте комунікативні навички.

         Покращення комунікативних навичок дитини підвищує її шанси стати впевненою, незалежною та успішною дорослою людиною. Ефективні комунікативні навички дають змогу дітям висловлювати свої потреби та побажання, розвивати соціальні стосунки.

 

Як будувати комунікативні навички вашої дитини

 • Заохочуйте свою дитину висловлювати власні ідеї, почуття, думки та погляди, а самі уважно слухайте. В сім’ї обговорюйте події під час вечері, поїздок на машині, прогулянок або перед сном. 

• Слухайте свою дитину. Додавайте кілька слів, щоб підбадьорити, заохотити до спілкування. Коли навички активного слухання моделюються вдома, дитина, ймовірно, повторюватиме їх під час свого спілкування з іншими.

 • Заохочуйте дитину ставити запитання.

• Давайте дитині змогу спілкуватися з різноманітними людьми: сусідами, членами родини, меншими дітьми чи професіоналами.

• Для тренування комунікацій у різноманітних ситуаціях використовуйте рольові ігри.

 

Стимулюйте дружні стосунки

        Дітям з особливими потребами можуть знадобитися підтримка та заохочення для налагодження дружніх стосунків. Взаємодіючи з іншими людьми, діти вчаться вирішувати свої власні конфлікти, розуміти суспільні рамки, здобувати повагу інших і розвивати чуттєвість до унікальних потреб інших людей. 

 

Як розвивати дружні стосунки.

• Обговорюйте елементи дружби – повагу, довіру, задоволення, прийняття.

• Заохочуйте дітей запрошувати їхніх друзів до себе додому.

• Запросіть друга вашої дитини на якусь сімейну подію.

• Запропонуйте групи, команди чи організації, до яких може приєднатися ваша дитина – часто дружба виникає в організаціях, де в дітей є спільні інтереси.

• Заохочуйте дитину ставити запитання та демонструвати інтерес щодо інших людей.

                     Навчайте обстоюванню власних інтересів.

          Самоадвокатство означає висловлюватися та вживати активні дії для покращення ситуації. Вперше діти набувають навичок обстоювання власних інтересів під час спостереження, як це роблять за них батьки, шкільний персонал та ін. Чудовим способом підготовки дітей до їх звичної ролі самоадвокатства є моделювання ефективного та співробітницького обстоювання власних інтересів.  Діти, які навчилися навичок самоадвокатства в юному віці, краще підготовлені до самостійності у старшому віці. Ті, хто мають сильні навички самоадвокатства, мають добре розуміти, як їх обмежені можливості впливають на навчання. 

Як навчати  дитину навичкам обстоювання власних інтересів.

 • Починайте змалечку обговорювати сильні сторони та освітні потреби вашої дитини, а також спостерігайте, коли вона вчиться найкраще.

• Якомога раніше починайте залучати дитину до зустрічей з учителями. На шкільних засіданнях виділіть час для того, щоб ваша дитина прозвітувала про свої успіхи та висловила побажання.

• Допомагайте своїй дитині готуватися до зустрічей або розмов з учителями та до інших ситуацій, що стосуються навчання. Виділіть час, щоб допомогти своїй дитині записати необхідні для обговорення теми. Якщо потрібно, проведіть рольову гру або моделювання ситуації.

• Допомагайте дитині встановлювати відповідні та реалістичні освітні цілі та переглядайте результати після їх досягнення.

• Якомога більше залучайте дитину до оцінювання її діяльності.

• Допомагайте дитині бути підготовленою та організованою. Щоб бути ефективним, самоадвокатство має бути організованим та поінформованим.

• Заохочуйте свою дитину сповіщати іншим, що зусилля помічені й належним чином оцінені. Здатність позитивно впливати на інших – важлива складова обстоювання власних інтересів. Створюйте можливості спілкування з ровесниками, які мають особливі потреби – діти зможуть у них також вчитися. Відеозаписи успішних результатів можуть бути сильним стимулом для деяких дітей (та їхніх сімей).

• Усвідомлюйте, як нелегко займатися самоадвокатством та підтримуйте намагання своїх дітей.

• Розумійте, що навички обстоювання власних інтересів слід демонструвати, практикувати в рольових іграх, тренувати та оцінювати. Надавайте активну підтримку в початковій та середній школі, щоб отримати високі результати самостійної поведінки в старшій школі.

• Радьтеся з вихователями своєї дитини щодо стратегій і пропозицій для навчання навичок обстоювання власних інтересів.

 

10 жовтня за рішенням Всесвітньої федерації психічного здоров’я за підтримки Всесвітньої організації охорони здоров’я з 1992 року відзначається Всесвітній день психічного здоров’я.

Психічне здоров'я — це рівень психологічного добробуту, який визначається не тільки відсутністю психічних захворювань, а й низкою соціально-економічних, біологічних і тих, що стосуються навколишнього середовища, чинників.

Всесвітня організація охорони здоров'я визначає 7 компонентів психічного здоров'я:

*усвідомлення постійності та ідентичності свого фізичного і психічного Я;

*постійність і однаковість переживань в однотипних ситуаціях;

*критичне ставлення до себе і своєї діяльності;

*адекватність психічних реакцій впливу середовища;

*здатність керувати своєю поведінкою відповідно до встановлених норм;

*планування власної життєдіяльності і реалізація її;

*здатність змінювати свою поведінку залежно від зміни життєвих обставин.

Міжнародний стандарт психічного здоров’я включає 10 ознак: інтелект, цілеспрямованість, гнучкість, логічність мислення, моральні якості, соціальна поведінка, особливості харчування, емоційність, відношення до свого здоров’я, сексуальність. Для збереження психічного здоров’я важливо уникати скупості, мстивості, заздрощів, лицемірства, гордині, хворобливого самолюбства.

Найважливіше, що втрачає людина через нервово-психічні розлади – це працездатність.

Здоров’я населення залежить від рівня благополуччя всього суспільства і від його уваги до цих проблем. Охорона психічного здоров’я – це процес, який починається в кожній окремій родині, продовжується за місцем роботи людей, охоплює все місцеве співтовариство та інфраструктуру системи громадської охорони здоров’я в цілому.

Як розвивати в дітей дошкільного віку soft-skills навички та самоефективність

Психологічна просвіта

         Що таке м'які навички?

        М'якими, гнучкими навичками або метанавичками (soft skills) називають вміння, які виробляються протягом життя людини. Це так звані особистісні якості, які не піддаються вимірюванню. Сюди можна віднести соціальні навички, емоційний інтелект, силу волі, завзятість, креативність, вміння протистояти стресам і знаходити спільну мову з оточуючими, здатність адаптуватися до змін в умовах життя й праці, здатність до навчання й т. д. Але головною складовою таких навичок є здатність до подальшого саморозвитку.

          Мета навчання дитини полягає в тому, щоб зробити її здатною розвиватися далі без допомоги вчителя (Елберт Хаббард).

       Ці навички неможливо оцінити за допомогою балів, але вони не менш важливі в будь-якій справі й будь-якій професії.

             Які заняття вимагають наявності метанавичок

     М'які навички потрібні будь-якій людині незалежно від її вроджених умінь та обраної нею професії. У будь-якій справі вищий попит буде на фахівця, який вміє вести переговори й співпрацювати з колективом, вчасно закриває розпочаті проекти й уміє знайти вихід із ситуації в разі форс-мажору.

      Нікому не хочеться мати в штаті сварливого або незібраного співробітника, ніхто не дасть підвищення людині, яка регулярно кричить на підлеглих і потім пояснює, що «зірвався» і «такий вже характер». Гнучкі навички передбачають уміння справлятися зі своїми емоціями й слабкостями, відповідальність і пунктуальність.

      Крім того, наявність таких навичок — не тільки запорука успішного просування вашої дорослої дитини по кар'єрних сходах, а й важлива умова щасливого життя в цілому.

       Міцна сім'я, наявність хороших і надійних друзів, мирні стосунки з сусідами, вміння правильно вибрати заняття до душі й створювати затишок у домі, ефективно розпоряджатися грошима й часом, виховувати щасливих дітей (ваших онуків, між іншим!) — все це мета навички. Вони точно знадобляться в житті вашій дитині.

        Подумайте про це, коли перед вами постане вибір: віддати її на гурток акторської майстерності чи найняти чергового репетитора з математики.

                       Як розвинути гнучкі навички у дітей

     Гарна новина полягає в тому, що гнучкі навички не видаються людині в якості подарунка до дня народження. Вони розвиваються, але для їх формування не існує спеціальних вправ і підручників. І все ж, зробити це набагато простіше, ніж, скажімо, навчити дитину грамотно писати.

                              Ваш приклад

     Перше, що знадобиться малюкові для оволодіння цими диво-навичками — батьківський приклад. Уникаючи набридливих порівнянь дітей із глиною, пластиліном чи губкою, скажемо тільки, що навіть сам макет сім'ї людина бере зі свого дитинства. Вона будує власні відносини, оглядаючись на батьківський образ. Якщо сварки й грубість між батьками були в порядку речей, то, швидше за все, з майбутнім чоловіком чи дружиною на їх дитину чекає те ж саме: образи й лайка.

              Тільки живий приклад виховує дитину, а не слова, нехай найкращі, але не підкріплені справою (А. С. Макаренко).

           Якщо ж батьки на власному прикладі показали дітям, як уникати грубощів під час конфлікту (без них не обходиться в будь-якій сім'ї), як реагувати на труднощі, знаходити компроміс і співчувати ближньому — то і їхні онуки зростатимуть в атмосфері добра і спокою.

                          Багатство вражень і особистий досвід

      Що різноманітніше буде життя вашої дитини, то більше вона дізнається й більшого навчиться.

      Уникайте ізоляції малюка, відвідуйте цікаві місця й спілкуйтеся з людьми різного віку. Дитина переймає не тільки ваш досвід, але також досвід інших дітей, яким точно є що запропонувати їй у плані нових ігор і способів спілкування. Відвідуйте цікаві заходи, водіть до театру й на виставки, на загальноміські новорічні ялинки та майстер-класи. Максимально залучайте її до всіх доступних видів діяльності.

          Запам'ятайте: спілкування вчить дитину спілкуватися, творчість — творити, а робота в команді — працювати в команді. Не забувайте також про першу умову — надання власного позитивного прикладу.

                                   Свобода вибору

           Діти набагато мудріші, ніж нам іноді здається. Навіть якщо це складно, постарайтеся довіряти своїй дитині. Навіть якщо ви точно знаєте, що на цей раз нічого у неї не вийде, що вона неправильно будує цей будиночок із кубиків і що той зараз впаде — дозвольте дитині зробити цю помилку. Наступного разу вона обере інший, більш ефективний шлях. Якщо ж ви її обмежите у виборі, наступного разу вона прийме як даність чужу нав'язану думку.

            Не ображайте дітей готовими формулами, формули — порожнеча; збагатіть їх образами й картинами, на яких видно сполучні нитки. Не обтяжуйте дітей мертвим вантажем фактів; навчіть їх прийомам і способам, які допоможуть їх осягати (Антуан де Сент-Екзюпері).

           Свобода вибору виправдана в кожному першому випадку, де немає загрози життю або здоров'ю дитини. Дозволити малюку самому вчинити так, як він вважає за потрібне, — це значить виховувати самостійність, поважати його думку (а значить — формувати самоповагу) і вчити приймати зважені рішення.

                                       Розвиваючі ігри

         Не варто плутати вправи й навчальні ігри з розвиваючими. Відкладемо справжнє навчання до тієї пори, коли продзвенить перший шкільний дзвінок.

Зараз ваша задача — розвинути у малюка пам'ять, увагу, творчі навички, а також навчити його емпатії й цілеспрямованості. А для цього вам швидше знадобиться залишити дитину в спокої наодинці з іграшками, олівцями й конструкторами, ніж шукати спеціальні ігри з чіткими правилами.

           Залиште дітей у спокої, але будьте в межах досяжності на випадок, якщо будете потрібні (Астрід Ліндгрен).

                                                            Підтримка

       Підтримуйте будь-яку ініціативу дитини. Це складно: у втомлених і зайнятих батьків не завжди є ресурс, щоб на чергову ідею маленького винахідника з захопленням відповісти: «Це так круто!!!

           Однак постарайтеся надавати дитині максимальну підтримку. Навіть якщо вона вилила два відра води на підлогу, намагаючись допомогти вам із прибиранням. Від того, що ви будете бурчати, води на підлозі не зменшиться. А ось зважитися на нову добру справу малюкові в майбутньому буде важче: «А раптом знову не вийде, і мене вилають?..»

            Так людина втрачає прагнення до активності, так гинуть у дитячому характері лідерські якості. Не допустіть цього.

                                          Комунікабельність дитини

           Торкаючись теми розвитку метанавичок у дітей, було б несправедливо обійти увагою батьків. Адже неможливо навчити дитину тому, що недоступно вам самим.

         Метанавички можна розвинути не тільки в дитинстві, але і в дорослому віці. І це неодмінно треба робити.

           Вже одне те, що малюк буде отримувати такі важливі вміння просто дивлячись на вас — відмінний привід зайнятися своїм особистісним зростанням. Не кажучи вже про те, що оволодіння такими навичками значно розширить ваші власні можливості як у професійному плані, так і в повсякденному житті.

Справжня освіта видобувається тільки шляхом самоосвіти (Н.А. Рубакін).

      Основний спосіб становлення будь-яких якостей у людини — це занурення в ситуацію, де ці якості їй знадобляться. Додаємо сюди розширення спектру знань шляхом читання книг, перегляду хороших, нехай і дещо важких для сприйняття, фільмів, — і ви відчуєте результат.

                                                 Не потрібно наздоганяти...

     Ці слова Тетяни Чернігівської висловлюють усю суть того, до чого потрібно прагнути сьогодні в вихованні та навчанні дитини: залишити нікому не потрібні змагання, не намагатися наздогнати й перегнати того, хто вміє більше, ніж ваш        син або донька.

         Наздоганяти не потрібно взагалі — треба бігти іншою дорогою. Тому потрібно шукати інші ходи. Це саме те, що робить наш мозок.

       Таким чином, становлення гнучких навичок у дитини відбувається природним шляхом, якщо батьки змогли створити для цього відповідне середовище. Що насправді не так уже й складно — набагато легше, ніж посадити її за підручники. Це під силу кожному з нас.

Науковцями було виділено 4компетентності, ключові навички 21 століття, розвиток яких сприяє формуванню самоефективності особистості.

1.Креативність (англ. create – створювати, creative – творчий) – це здатність створювати і знаходити нові оригінальні ідеї, що відхиляються від прийнятих схем мислення, успішно вирішувати поставлені завдання нестандартним чином, а також здатність вирішувати проблеми , що виникають всередині статичних систем. Це бачення проблем під іншим кутом і їх рішення унікальним способом. Креативне мислення це революційне і творче мислення, що носить конструктивний характер.

Креативне мислення має цінність в бізнесі, науці, культурі, мистецтві, політиці, – словом, у всіх динамічних життєвих областях, де розвинена конкуренція. В цьому і полягає цінність креативності для суспільства.

Креативна особистість інтуїтивно відчуває, що потрібно для створення нової ідеї, рішення складного завдання: додати одну деталь або перевернути все догори ногами, придумати принципово нове або розібрати і скласти по-іншому щось вже звичне, діяти усупереч поширеним стереотипам або просто знайти спосіб поглянути на статичні системи динамічно.

Креативність – це створення нового з того, що вже є.

Креативність – це вирішення проблем абсолютно новим неординарним способом.

Креативність – це відмова від стереотипного мислення.

Креативність – це гнучкість і оригінальність.

Креативність – це схильність до аналізу і синтезу.

Креативність – це здатність інтуїтивно відчути правильний напрямок думки.

Креативність – це вміння генерувати велику кількість ідей.

Креативність – це здатність до нового незвичного бачення проблеми або ситуації.

Переваги креативності:

• Креативність допомагає вирішувати існуючі проблеми, адже саме хороша ідея здатна допомогти знайти вихід з тупикової ситуації.

• Креативне мислення підштовхує особистість знаходити самі незвичайні шляху розвитку.

• Креативність робить життя нескінченно різноманітним.

• Креативність дозволяє реалізувати творчий задум.

• Креативність допомагає знайти шляхи для самореалізації.

 РОЗВИТОК КОМУНІКАТИВНИХ НАВИЧОК В ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Важливу роль в житті кожної людини відіграє спілкування (2 комунікація).

Необхідність раннього формування позитивного досвіду спілкування дітей обумовлена тим, що його відсутність призводить до стихійного виникнення у них негативних форм поведінки, до непотрібних конфліктів. Діти прагнуть, але часто не вміють вступати в контакт, вибирати доречні способи спілкування з однолітками,проявляти ввічливе, доброзичливе ставлення до них, слухати партнера.

Людина вчиться спілкуванню з раннього віку і опановує різніми його видами в залежності від навколишнього середовища, від людей, з якими взаємодіє. Це відбувається стихійно, в процесі накопичення ними життєвого досвіду.

Комунікативна діяльність має велике значення для формування і розвитку дитячої психіки, а також для становлення людини як особистості. Якби з народження дитина була позбавлена можливості спілкуватися з людьми, віна ніколи не змогла би стати культурно і морально розвиненим громадянином.

У спілкуванні спочатку через пряме наслідування, а потім через словесні інструкції дитина набуває основний життєвий досвід. Люди, з якими він контактує, є для нього носіями цього досвіду.

Сфера спілкування - найпотужніше джерело, що визначає психічний стан дитини, його здоров'я. Від кількості і якості спілкування залежить рівень майбутніх здібностей дитини, її характер та подальше життя.

Потреба в спілкуванні рано стає основною соціальною потребою дитини. Спілкування з однолітками відіграє важливу роль в житті дошкільника. Воно є умовою формування громадських якостей особистості дитини, прояву і розвитку почав колективних взаємин дітей в групі дитячого саду. Одним з показників  повноцінного і правильного розвитку дитини є вміння взаємодіяти з однолітками і старшими.

Для повноцінного і всебічного розвитку особистості дитині необхідно вміти спілкуватися з однолітками і з дорослими. Дитині легше навчитися спілкуванню, якщо відносини в сім'ї склалися довірчі і відкриті. Коли дитина навчиться спілкуванню з батьками, їй легше буде спілкуватися з оточуючими людьми.

Для формування вміння спілкування батькам необхідно прийняти свою дитину повністю, з усіма його слухняності і примхами, і не забувати говорити йому про те, як ви його любите. З дитиною завжди потрібно говорити на рівних, тоді він буде прагнути до спілкування. Перед сном проаналізуйте, скільки разів ви сьогодні повчалиі критикували малюка, а скільки раз розповіли йому що-небудь цікаве, поділилися своїми думками, і хвалили його. І який результат? А доброзичливих звернень має бути набагато більше!

Дитина весь час потребує підтримки батьків. Навіть у випадку, коли він сам карає себе за погану оцінку або вчинок, називаючи себе «дурним», «бараном», і т.д.,ви повинні переконати його. Дитина підсвідомо сподівається, що батьки бачать його іншим, і спеціально провокує їх, щоб почути у відповідь: «Ти розумний і добрий, наступного разу в тебе обов'язково вийде».

 Завжди відкрито говоріть з дитиною про свої почуття, тільки тоді він навчиться їх розуміти, а, отже, і говорити про них. Для того, щоб дитина могла навчитися виражати почуття, з ним потрібно розмовляти,читати книги і займатися спільною діяльністю. Дітей дошкільного віку можна вчити спілкуванню з допомогою рухливих ігор.

Дорослий в цих іграх виступає в ролі учасника гри та ведучого. Це дозволить йому краще оцінювати дії інших учасників гри і стежити за дотриманням правил. Дитина буде вчитися орієнтуватися на партнера, і гідно програвати, не ображаючись. Після рухливих ігор можна завести розмову з дитиною на пізнавальні теми.

 Наприклад, якщо в грі у вас «брали участь» якісь тварини, то дитині буде цікаво дізнатися про їхнє життя. Під час розмови краще використовувати картинки із зображенням тварин або зоологічне лото.

Намагайтеся не просто повідомляти дитині цікаві відомості, а втягуйте його в розмову, щоб він ставав повноправним учасником бесіди.

Є діти, які мають природжений талант знаходити спільну мову з ким завгодно, де завгодно, коли завгодно. А є діти, яким це складно дається. Та спілкуватися краще можна навчити будь-яку дитину!

Спілкування має величезне значення для загального психологічного розвитку дітей, для становлення дитини як особистості. До старшого дошкільного віку, тобто до 5-ти, а тим більше до 6-ти років у дітей повинні бути наступні комунікативні уміння:

- уміння слухати і чути іншого;

- уміння брати участь у вільній бесіді;

- уміння бути уважним до самого себе і до оточуючих;

- уміння розуміти відчуття і настрої іншого;

- уміння осмислювати свої вчинки і вчинки іншого.

Для того, щоб розвивати ці вміння, розкажіть дитині про «Секрети спілкування»:

1. Називай друга по імені, і він звертатиметься до тебе так само;

2. Будь уважний до тим, хто тебе оточує, і люди поважатимуть тебе;

3. Будь ввічливий, і у тебе буде багато друзів;

4. Умій уважно слухати іншого, і ти зможеш дізнатися багато нового.

 

Розкажіть про ці правила дитині якби «проміж іншим», у відповідь на якесь запитання дитини про спілкування чи просто у відповідній ситуації. Тоді ефект буде максимальним.

Успішне засвоєння дітьми комунікативних умінь і навичок можливо при

встановленні в процесі навчання і виховання зв’язку між тим, що дорослий хоче сформувати у дитини і тим, що суб'єктивно значуще для нього.

Провідною діяльністю дитини в дошкільному віці є гра. Тому саме гра - є засобом формування комунікативних навичок у дітей. В процесі гри, діти вступають в різноманітні контакти між собою та з власної ініціативи мають можливість будувати свої взаємини значною мірою самостійно, стикаючись з інтересами своїх партнерів і привчаючи зважати на них у спільній діяльності. Таким чином, ігри в формуванні та розвитку комунікативних здібностей і взаємин дітей один з одним надзвичайно велика. 

3.Колаборація (кооперація або командна праця) – це спільна діяльність у певній сфері двох або більше людей, компаній чи організацій, для досягнення спільної мети.

В процесі колаборації, люди або представники організацій обмінюються своїми знаннями, досвідом, корисною інформацією, навчаються, щоб у підсумку досягти згоди (консенсусу).

Колаборація складається з таких елементів:

- міжособистісна комунікація,

- здатність вирішувати конфлікти,

- управлінські здібності.

Здатність дитини до командної роботи залежить від її особистого бажання та можливості зважати на точки зору інших людей, координувати ідеї багатьох осіб та вирішувати проблеми в команді, Знаходити консенсус та йти на компроміс.

РОЗВИТОК НАВИЧОК КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ У ДІТЕЙ.

4.Критичне мислення означає раціональність і мислення з практичної позиції, а нез позиції емоцій. Батькам необхідно розвивати навички критичного мислення в дітей, щоб поліпшити їхні розумові здібності.

Критичне мислення включає, з одного боку, логічне мислення, а з іншого –уміння ставити запитання й шукати докази тих чи інших тверджень. Аргументи людини, котра опанувала критичне мислення, максимально чіткі й виключають можливість бути неправильно зрозумілими.

Критичне мислення передбачає здатність людини розглядати той чи інший факт із різних точок зору, оцінювати причини певних явищ. Критичне мислення також невід’ємне від чесності, оскільки виключає емоційну упередженість щодо тих чи інших ситуацій. Виявляючи емоційну упередженість, ми вдаємося до самообману.

Натомість у складні моменти варто намагатися мислити без упереджень. Слід розглянути всі можливі точки зору на ситуацію. Це допоможе ефективному вирішенню проблеми.

Потрібно тренувати мислення, уникати поспішних висновків у будь-яких ситуаціях. На перший погляд це здається досить простим завданням, але насправді досягти цього досить важко. Критичне мислення необхідно розвивати змалечку,

Оскільки в дорослому віці змінити спосіб мислення надзвичайно складно. Коли дітям надається шанс безпечно досліджувати навколишній світ, вони можуть щодня зустрічатися з багатьма можливостями вирішення проблем і розвитку власних незалежних суджень. Їхні проблеми, які можуть супроводжуватись фізичними випробуваннями, питаннями соціальних взаємин або розуміння суті речей, часом здаються нам незначними, але дітям вони надають величезні можливості практикувати навички критичного мислення. 

Наприклад: Восьмимісячний малюк заповз під стілець і не може зрозуміти, як виповзти назад. Перед ним постало питання: що робити.

Дворічна дівчинка думає: «Вихователька поклала нам виделки, щоб ми наколювали шматочки курки, але я не можу збагнути, як це правильно робиться. Варто мені спробувати ще раз чи можна просто взяти курочку руками?».

Чотирирічний хлопчик думає: «Я хочу, щоб вода залишалася в рові мого замку, який я побудував у пісочниці, але вона витікає з нього в пісок. Як зробити так, щоб вода не витікала?».

Семирічна дитина міркує: «Мої друзі дражнять одного хлопчика в нашому класі за те, що він одягається не так, як усі. Варто мені приєднатись до них чи треба  висловитися про те, що я дійсно думаю про їх поведінку?».

​ Кожна з цих дійсно значущих для дітей проблем пропонує їм можливос  ті       будувати й застосовувати фундамент критичного мислення. При цьому роль дорослих може полягати в тому, щоб скеровувати дитину для більш творчого вирішення проблем. В інших випадках більш корисним буде дозволити дитині самій трохи поекспериментувати. Як і наскільки швидко ми реагуємо, може мати значний вплив на розвиток дитячих навичок критичного мислення.

Критичне мислення, можливо, – одна з найважливіших навичок, яких сьогоднішні діти потребуватимуть у майбутньому. Фахівці включають критичне мислення у список семи найважливіших життєвих навичок, необхідних кожній дитині.

Ось деякі поради та ідеї, як допомогти дітям побудувати фундамент критичного мислення й вирости людьми, здатними вирішувати проблеми, які щодня ставить перед ними життя.

1. Забезпечте можливості для гри. Саме під час гри діти тестують можливості свого мислення та з'ясовують, що станеться, якщо спускати ложку з високого стільця ще і ще раз; яка із двох кульок швидша, якщо котити їх з гірки; що станеться, якщо опустити крейду у воду або змішати кукурудзяний крохмаль з водою та зробити пасту. Надання місця для ігор, часу для ігор на відкритому повітрі або у приміщенні й рольових ігор забезпечує дітям чудові можливості пробувати нове і спостерігати реакцію, пробувати щось ще й визначати, наскільки змінюється ця реакція. Цей неформальний процес дослідження має вирішальне значення для критичного мислення.

2. Допомагайте дітям бачити себе людьми мислячими та здатними вирішувати проблеми, ставлячи відкриті запитання. Замість того щоб автоматично давати відповіді на ті запитання, які ставить дитина, допомагайте їй мислити критично, ставлячи запитання у відповідь: «Які в тебе думки з цього приводу? Як ти думаєш, що тут відбувається?». Проявляйте повагу до її відповідей незалежно від того, вважаєте ви їх правильними чи ні. Ви можете сказати: «Це цікаво. Розкажи, чому ти так думаєш». Використовуйте такі фрази, як «Мені цікаво почути твою думку про це», «Як би ти вирішив цю проблему?», «Як ти думаєш, де ми можемо отримати більше інформації про це завдання?».

3. Не розв'язуйте всі проблеми за дітей. Ставте деякі з перерахованих вище запитань і давайте достатньо інформації для того, щоб вони не засмучувались, але, разом з тим, не так багато, щоб у результаті вийшло, що ви вирішили задачу за них.

4. Допомагайте дітям розвивати гіпотези, припущення. «Якщо ми зробимо це, як ти думаєш, що станеться?», «Давай спрогнозуємо, що буде далі».

5. Заохочуйте нестандартне мислення. Дозволяйте дітям думати по-іншому, і ви допоможете їм доводити до досконалості свої навички творчого вирішення проблем. Ставте перед дітьми такі питання, як: «Які ще ідеї можна спробувати?». Або надихайте їх придумувати інші варіанти: «Давай придумаємо всі можливі рішення».

6. Підтримуйте прагнення дитини шукати додаткову інформацію. Ви можете допомогти своїм дітям розвивати навички критичного мислення, спрямовуючи їх на пошук додаткової інформації. Наприклад, «Як ми можемо більше дізнатися про це? Твій тато багато знає на цю тему. Можливо, спитаємо в нього? Або давай пошукаємо в Інтернеті?». ​ 

Звісно, батькам не завжди вистачає часу дочекатись того моменту, коли дитина придумає власний варіант відповіді. Іноді необхідно і скоротити шлях. Пам'ятайте про те, що діти вчаться й тоді, коли спостерігають за вами, за тим, як ви самі вирішуєте завдання та проблеми. Разом з тим при найменшій можливості приділяйте час тому, щоб ваша дитина самостійно обмірковувала своє завдання (проблему). Це надзвичайно корисно для розвитку навичок критичного мислення в довгостроковій перспективі.

 Навички критичного мислення в дитини добре розвивати вдома, тому батьки можуть стати для дитини найкращими вчителями.

Рекомендації для батьків дітей, які йдуть до школи!

  Виховання дитини починається від її народження. Якою вона виросте, значною мірою залежить від її батьків. Батьки в родині мають виконувати функції педагога: освітню (передача життєво значущої інформації), виховну (засвоєння норм життя в людському суспільстві), розвивальну (підвищення індивідуального потенціалу).

Вступ до школи - переломний моменту житті дитини. Він пов'язаний з новим типом стосунків з оточенням (ровесниками й дорослими), новим видом основної діяльності (навчальної, а не ігрової). У житті дитини змінюється все: обов'язки, оточення, режим. Це «кризовий період» у житті дитини, і ця «криза» виявляється у тому, що свої ігрові потреби дитина має задовольняти навчальними способами. Процес адаптації до шкільного життя у дітей триває по-різному - від 2 тижнів до 2-3 місяців (залежно від рівня їх готовності до школи, психофізіологічних особливостей та стану здоров'я). Вирішальну роль тут відіграє сформований у дошкільному віці рівень готовності до шко¬ли, або «шкільної зрілості».

Шкільна зрілість виявляється у:

1)морфогенетичній готовності, що передбачає фізіологічну зрілість (стан здоров'я) та рівень фізичного розвитку (розвиток дрібної моторики руки і зорово-рухової координації, а саме:

• фізичні показники довжини тіла, маси тіла;

• особливості розвитку на етапі дошкільного дитинства, що обтяжили розви¬ток дитини: важкі пологи, травми, тривалі захворювання;

• темп розвитку в дошкільному дитинстві (чи вчасно дитина почала ходити, говорити);

• стан соматичного здоров'я дитини: характер відхилень у системах і функціях організму, хворобливість; скільки разів у минулому році хворіла дитина, скільки днів;

2)інтелектуальній готовності дитини до школи, що передбачає володіння дитиною певною кількістю знань про явища навколишнього середовища, уміння порівнювати, класифікувати та узагальнювати ці знання, а також певний рівень розвитку пізнавальних здібностей у дитини (мислення, пам'яті, сприймання, уяви, уваги);

3) комунікативній готовності, що передбачає володіння навичками взаємодії з дорослими, однолітками, а саме: знання моральних норм та правил поведінки (вміння слухати, не перебиваючи, вміння вибачати і вибачатися, співчувати, врахо¬вувати настрій та бажання інших людей тощо);

4)емоційно-вольовій готовності, що передбачає вміння:

• робити не лише те, що подобається, а й те, що необхідно зробити (довільність поведінки);

• поставити мету, виявити певні зусилля у випадку подолання перешкод, оцінювати результати своєї діяльності.

• розуміти й адекватно виражати свої емоції;

• свідомо підкорятися загальним правилам та вимогам;

• уважно слухати й виконувати самостійно найпростіші усні вказівки дорослого;

• самостійно діяти за зразком (точно відтворювати, діяти за аналогією);

5) мотиваційній готовності, що пе¬редбачає чітко сформовану позицію школяра, коли дитина:

• має належне уявлення про школу;

• позитивно ставиться до шкільних занять, загальноприйнятих норм дисципліни;

• віддає перевагу урокам грамоти й лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, фізкультура, трудове навчання тощо);

• визнає авторитет учителя.

Школа з перших днів ставить перед дитиною низку завдань. їй необхідно успіш¬но опанувати навчальну діяльність, засвоїти шкільні норми поведінки, долучитися до життя у класному колективі, пристосуватися до нових умов розумової праці та режиму. Виконання кожного з цих завдань безпосередньо пов'язане з попереднім дос¬відом дитини.

Готовність дитини до школи залежить передусім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена програмою дитячого садка. Але ці програми не повністю врахо¬вують психологічні аспекти проблеми.

Особливої уваги потребують, так звані, «домашні діти», які не відвідували дитячий садок. Вони, як правило, менше комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителем та однолітками, не дуже комфортно почуваються в колективі, бояться залишатись у школі без батьків.

Часто батьки, а іноді й учителі, вважають основними показниками готовності до школи ознайомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослідження показують, що це мала впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачається програмою та методикою навчання.

Психологічна готовність до школи - це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.

Завжди пам'ятайте: самопочуття дитини та успішність її адаптації до школи значною мірою залежить від Вас, шановні батьки!

Плекаємо особистість!

Бажання пізнати світ – це природній потяг дитини, але потяг, що втілюється у відповідні запитання, більшість з яких вимагають допомоги дорослого. Якщо ж батьки не цікавляться світом її думок, вони згасають. Це досить небезпечна для розвитку дитини тенденція.

Видатний педагог Василь Сухомлинський висловив низку виховних позицій щодо виховання дитини дошкільника.

Позиція 1. Необхідно запобігати самотності дитини. Дитина народжується з незакінченою в своєму розвитку нервовою системою. Відтак, вона не народжується й з соціальною системою зв’язків з іншими людьми. Тож вона мусить відбутися як людина соціальна, з відповідними нормами поведінки і спілкування, прийнятими у суспільстві. Батьківське середовище – перша школа виховання. Саме рідні творять у своєї дитини самобутньо, неповторну людську індивідуальність.

Позиція 2. Дорослим слід дивитися на світ очима дитини. Те, що дорослі вважають дрібницями, на які вони не звертають увагу, для дитини є важливим, таким що її бентежить, хвилює. Такі емоційні переживання є основою позитивних ставлень до певних предметів чи явищ. Слід лише пов’язати їх як зі значущими чи незначущими для людини. Такі асоціації – це предмет виховного впливу дорослого.

Позиція 3. Дитину важливо вводити у світ людських переживань. З емоційного відгуку починається сфера почуттів. Постійно слід створювати ситуації міжособистісних взаємин, за яких дитина переживала б радість і задоволення, а також біль і страждання тощо. Не пробуджуючи добрих почуттів дитина стає байдужою. А від байдужості – один крок до жорстокості. З огляду на це найголовніше виховне завдання полягає в тому, щоб у дитячій душі стверджувалися співчуття, жалість, доброта до всього прекрасного, що є в житті, і насамперед, до людини.

 Позиція 4. Дитина має переживати щастя. Цим почуттям мусить бути просякнута кожна миттєвість дитячого життя. Початково незнаючи суті цього переживання, дитина все ж демонструє його, досягнувши успіху у своїй маленькій справі. У цьому зв’язку говорять – успішна дитина – щаслива дитина. Поза успіхом, якщо таке трапляється досить часто, у дитини може сформуватися почуття неповноцінності; значить вона глибоко нещасна. Саме так вона себе цінує.

Тож батьки мають бути мудрими творцями щасливої дитини, роблячи все, щоб вона не втратила віру в свої сили!

Маленьким дітям про коронавірус від  Unicef.

https://www.unicef.org/ukraine/media/5146/file/coloring%20book.pdf

8 ПРАВИЛ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ВІД ЛЮДМИЛИ ПЕТРАНОВСЬКОЇ

Сучасні батьки стикаються з безліччю переживань, щодня намагаючись відповісти на питання: якою виросте їх дитина, що їм робити, щоб не травмувати її психіку? Пропонуємо 8 тез психолога Людмили Петрановської, які допоможуть впоратися з роллю свідомих батьків.

1. Не вимагайте від себе занадто багато
З розвитком психології, психіатрії стало зрозуміло – те, як батьки будують стосунки з дітьми, здійснює на них (дітей) дуже сильний вплив. Прийшло усвідомлення, що дитину треба приймати, розуміти, потрібно йти назустріч її потребам. Але зворотний бік усвідомлення – фетишизація теорії прихильності, через яку батьки перебувають в постійному страху сказати щось не так, травмувати дітей, недолюбити, не зовсім зрозуміти, недоприйняти. Цей стан психолог називає «батьківський невроз» – ситуація, коли один з батьків думає про дитину, про проблеми з дитиною, про її поведінку, розвиток набагато більше, ніж про себе самого, про свої інтереси і потреби.

«Не треба ламати і переробляти себе», – радить Петрановська.

2. Не сприймайте дитину як об’єкт боротьби
В голові багатьох батьків сильна ідея боротьби з дитиною, вважає психолог. Вони часто використовують термінологію боротьби, протистояння, коли говорять про виховання дітей: «Дитина робить те-то і те-то. Як з цим боротися? » або «Дитина не робить того і того. Ми з цим боремося, але нічого не виходить! » Психолог радить батькам припинити воювати з дитиною це безглуздо і свідчить про безпорадність. «Вона ж ваша дитина і любить вас усім серцем», – пише вона. – Якщо відчуваєте, що загрузли в боротьбі, саме час – перелізти через барикаду і стати поруч з дитиною ».

3. Не встановлюйте «залізобетонні» принципи
Принципи «завжди», «ніколи», «ні в якому разі», на думку Петрановської, говорять про відсутність контакту з дитиною і невпевненості батьків в своїх силах. «Якщо ми впевнені в собі як батьки – ми розуміємо, що розберемося. Коли ми не впевнені в собі – не впевнені, що розберемося, тому встановлюємо жорсткі правила », – пояснює вона. В цьому випадку психолог радить «більше прислухатися до себе, бути більше в контакті з собою, не намагатися слідувати жорстким рецептами, а відштовхуватися від ситуації», щоб відчути себе комфортно в ролі батька.

4. Не підкоряйте дитину своїм очікуванням
«Прийняття дитини – це робота, яку батьки роблять все життя», – запевняє Петрановська. За її словами, діти чітко вираховують ту сферу, яку батьки в них не приймають і «видають» саме це. «Прийняття дитини з усіма її особливостями – це не про те, що потрібно завжди їй все дозволяти, з усім, що вона говорить, погоджуватися, а про те, що ми повинні її приймати такою, як вона є», – пише психолог.

Книги Людмили Петрановської

5. Не реалізовуйте за рахунок дітей свої мрії
Щоб простіше приймати своїх дітей, дуже важливо бути в контакті з собою і приймати себе, вважає психолог. Власні незадоволені потреби викликають невиправдані очікування від дітей. «Якщо ви мрієте про щось, що вам ніхто не давав, зробіть це для себе! А своїй дитині дозвольте бути до цього байдужим », – радить Петрановська.

6. Не позбавляйте дитину права чогось не хотіти
У дитини є право не хотіти: не хотіти робити уроки, не хотіти ходити в нудну школу – це нормально. Краща тактика для батьків, на думку психолога, в цьому випадку – не намагатися мотивувати дитину, а приєднатися до неї. «Наприклад, розповісти, як ви самі справляєтеся зі справами, які робити не хочеться», – пише вона. – Або дати щось смачненьке, щоб підсолодити пігулку ».

7. Не намагайтеся розворушити дитину, якщо вона нічого не хоче
Батьки часто незадоволені, що їхні діти, на яких покладено стільки очікувань, нічого не хочуть, і самовіддано починають водити їх на розвиваючі заняття, уроки іноземних мов, шахи. Психолог радить «перестати стрибати» навколо дитини – в знак протесту вона може відмовитися взагалі від усіх вимог. «Так проявляється її відмова жити за вашими правилами. Коли ви намагаєтеся підняти дитину з дивану, ви – активний початок, ви – джерело всіх мотивацій, бажань, рішень. Чим більше ви навколо неї стрибаєте, тим більше вона закривається. Потрібно просто відійти, сказати: “Це твоє життя, ти живеш його, як хочеш, якщо що – клич” », – пише вона.

8. Не забувайте: досвід прийняття себе – найкраще, що ми можемо дати дітям, так як вони – великі наслідувачі!  

Джерело:https://dytpsyholog.com/2020/04/06/8

yholog.com/2020/04/06/8-

ВЧИМО ДИТИНУ СЛІДКУВАТИ ЗА ЧАСОМ САМОСТІЙНО

Запровадження яких-небудь часових рамок діти  переважно сприймають як щось неприємне і з усіх сил опираються  таким обмеженням. Як уникнути конфлікту в такій ситуації?  Навчити дитину самостійно планувати свій час можна за допомогою пісочного годинника.

Ставимо перед дитиною пісочний годинник, який міряє потрібний нам інтервал часу, і дитина може наочно бачити, як збігає час. Таку наочну демонстрацію часу легко сприйматимуть навіть малята, які ще не орієнтуються в часі за звичайним годинником. Велика перевага пісочного годинника перед звичайним таймером у тому, що це наочно, пізнавально і цікаво для дитини.  Вам знадобляться годинники на 1, 5, 10, 30 хв. Йдеться про звичайні лабораторні годинники, недорогі і практичні в користуванні.

Придбати пісочний годинник можна в магазині ToysDytpsyholog

Ось кілька ситуацій, у яких можна використовувати пісочний годинник:

1. Перегляд телевізора (а також мультики або ігри за комп’ютером). Тут треба встановлювати часові рамки з самого малку. Варто відразу домовитися з дитиною, що мультик іде, поки не втече весь пісок з годинника. Вік дитини, коли найлегше цього навчити, – від 2-х до 5-ти років.

2. Ситуації, коли дитина не хоче чогось робити. Наприклад, ви кажете, що час уже йти на прогулянку (їсти, робити домашнє завдання, спати і т. п.), а дитина вередує і не хоче робити, що їй кажуть. Тоді доречно запитати дитину, скільки ще часу їй потрібно. Після того, як вам вдалось домовитися про час (в межах розумного, щоб суттєво не міняти розпорядок дня, можна дати дитині від 5 до 15 хв.), ставите пісочний годинник і дитина сама слідкує за своїм часом.

Застереження: не варто встановлювати часові обмеження, коли йдеться про формування в дитини якогось нового навику. Наприклад, коли дитина вчиться робити щось самостійно: малята –  одягатися, школярі – робити домашнє завдання і т. п. В таких випадках виставлення часових рамок призведе до стресу, і дитина нездатна буде засвоювати нове й закріплювати вивчене. Тому доки ви не переконаєтеся, що дитина добре і самостійно виконує те чи інше завдання, доти «змагання на час» впроваджувати рано і недоцільно.

3. Ситуації очікування. Ви також можете ставити пісочний годинник і для себе в тих ситуаціях, коли дитина вимагає вашої уваги, а ви не можете приділити її просто зараз. Домовтеся з дитиною, що обов’язково приділите їй свій час, але коли пісочок втече. Дитина слідкуватиме за часом, а ви зможете зайнятися своїми справами. Втім, тут є  три обов’язкові умови:

1) час не повинен перевищувати 20-30 хв., щоб дитина могла дочекатися вас без відчуття, що про неї забули;

2) обов’язково (!!!) слід виконувати обіцяне: якщо раптом  ви не вклалися в часові рамки – зробіть перерву у своїх справах і виконайте обіцянку, яку дали дитині. Пам’ятайте, що дітей найкраще навчати власним прикладом.

3) дитина не повинна нудитися: пісочний годинник слугує орієнтиром у часі, але він не повинен бути єдиною забавкою. Запропонуйте дитині цікаве дозвілля протягом того часу, який вона повинна перечекати (іграшки, розмальовки, ілюстровані книжки, конструктори тощо), тоді й час мине «швидше».

4. Ситуації «нудної роботи». Уявімо, що вам треба вмовити дитину зробити необхідну, але не надто цікаву роботу. Першим кроком до заохочення теж може стати пісочний годинник. Наприклад, поскладати свої іграшки чи замести підлогу можна за 15 хв. (час подаю умовно, бо треба враховувати індивідуальні відмінності – але попрактикувавши цю методику, ви зможете самостійно визначити потрібний вашій дитині час). Ставите дитині пісочний годинник, і вона постарається впоратися зі своєю роботою за відведений час. Нагадую, що при цьому, навик уже має бути міцно закріплений (наприклад, школяр уже добре вміє мити посуд, але не хоче цього робити). Після звершення часу, якщо дитина все встигла, обов’язково її похваліть. Якщо ж дитина  не встигає – не біда, в жодному разі не загострюйте увагу на невдачі! Краще додайте дитині трошки часу (наприклад, поставте ще один пісочний годинний, але вже не на 15, а на 5 хв.)  І теж похваліть за виконану роботу.

ПРАВИЛА В ЖИТТІ СІМ’Ї, АБО ЯК ПРИПИНИТИ МАНІПУЛЯТИВНУ ПОВЕДІНКУ ДИТИНИ.

Дитині завжди потрібні чіткі й зрозумілі життєві правила, що були б запорукою її безпеки та її успішної соціалізації, тобто засвоєння панівних у даному суспільстві норм і цінностей. Ці правила бувають різні: мити руки перед їжею й чистити зуби рано і ввечері; переходячи вулицю, зважати на машини; прибирати за собою посуд після їжі; звертатися до незнайомих людей на «ви»; не брати  чужих речей і т. п. Встановити для дитини такі правила й проілюструвати їх власним прикладом – це завдання батьків, які є для дитини найпершою і найголовнішою моделлю соціальних ролей. Задавши для дитини певні розумні рамки, сім’я зменшує ризики для її життя та здоров’я і допомагає дитині успішно адаптуватися в суспільстві.

Та встановлення правил не завжди дається легко. Часто батьки стикаються з тим, що правила не працюють, не виконуються, дитина не слухається і намагається обходити правила, випробовуючи межі дозволеного за допомогою різного роду маніпуляцій.

Іноді проблема в тому, що  через різні життєві обставини батьки далеко не завжди можуть визначити для дитини чіткі правила або забезпечити їх послідовне дотримання. Ситуації тут бувають різні:

– батьків у своїй компетентності. Наприклад,  мама весь час вагається, чи все вона робить «правильно», і боїться ставити чіткі вимоги до дитини, вважаючи це за надмірну строгість. А дитина, відчуваючи цю невпевненість, дуже швидко вчиться її використовувати.

–  У батьків немає єдиної думки щодо того чи іншого правила. Наприклад, мама забороняє їсти солодощі перед їжею, а тато дозволяє, або навпаки. Крім того може виникати конфлікт поколінь: бабуся дозволяє те, що забороняє мама. В такому випадку дитина починає думати, що встановлені для неї правила – проста умовність, яку можна уникнути. І вчиться маніпулювати.

– Ті самі речі батьки під впливом свого настрою то забороняють, то дозволяють. Наприклад, одного дня мама, будучи в доброму гуморі, може дозволити сидіти за комп’ютером кілька годин підряд, а наступного, роздратувавшись, – заборонити взагалі.

– Виконання правил вибіркове залежно від ситуації. Наприклад, удома дитина не спить удень, а в садочку в неї післяобідній сон. В такому випадку в очах дитини правило виглядає необов’язковим, незрозумілим, «не зовсім правилом», зникає мотивація його виконувати.

 Іноді проблема в тому, що встановлені правила об’єктивно важко виконати. Буває, що батьківські вимоги чи заборони необґрунтовані і не мають ніякої конструктивної функції, а буває, що вимог надто багато, і дитина просто не дає їм ради. Декотрі батьки, керуючись своїми страхами та забобонами, накладають на дитину багато заборон, що суперечать здоровому ґлузду. Коли заборон надто  багато, то практично на кожне своє «хочу» дитина чує «не можна». В такому випадку дитині нічого не залишається, як хитрувати й обдурювати, бо добитися свого адекватним способом неможливо.

 Нарешті, непослух дитини може бути зумовлений тим, що дитині приділяють мало уваги, і єдиний спосіб привернути до себе увагу – це негативна поведінка й демонстративне порушення встановлених правил.

Отже, перш ніж сподіватися якихось змін у поведінці дитини, слід переконатися, що ваші вимоги до дитини чіткі, зрозумілі й обґрунтовані. Поза тим у запровадженні в родині певних правил –пов’язаних як із здоров’ям та безпекою, так і з соціальними нормами  – допоможуть такі рекомендації:

Прописати кілька основних правил, які обов’язково повинні виконувати всі члени сім’ї. Так приклад батьків стане додатковою мотивацією для дітей. Правил не повинно бути надто багато, і вони мають бути такими, щоб їх справді можна було послідовно дотримуватися.

Обговорювати нові правила в сімейному колі. При цьому важливо зберігати спокій і вміти прислухатися до думки кожного в родині. Це буває непросто зробити, тому кількість нових правил має бути обмежена двома-трьома.

Вести щоденник позитивних змін, у якому записувати, які слушні й корисні правила запровадила сім’я і що змінюється на краще, коли ці правила виконуються. Це важливо, бо дуже часто люди не помічають повсякденних позитивних речей, вважаючи їх за щось само собою зрозуміле, а одразу звертають увагу тільки на негативні явища.

Запровадити чіткий розпорядок дня, який полегшить дитині сприйняття правил. Наприклад, у ті дні, коли дитина залишається вдома, розпорядок має бути максимально наближений до того, що прийнятий у садочку. Якщо вдома в дитини виникають труднощі з денним сном, можна запропонувати просто полежати, або «приспати» улюблену іграшку.

 Часто трапляється, що дитина пробує уникнути виконання тих чи інших правил за допомогою різного роду маніпуляцій, характерні приклади яких такі:

«Істерика»: у відповідь на вимогу або заборону батьків дитина кричить, плаче, тупає ногами, лягає на підлогу й іншими демонстративними способами виявляє свій протест. Для початку слід переконатися, чи це справді маніпуляція, а не реакція на стрес (дитину щось болить; є якась мета, якої вона хоче досягнути таким способом; є багато глядачів). Тут важливо зберегти контроль над ситуацією, хоч це й непросто. З одного боку, не можна принижувати, ображати дитину,  але з іншого, не треба йти в неї на поводу, «аби тільки заспокоїлася». Пропоную п’ять кроків для подолання істерики:

Максимально обмежити вплив сторонніх осіб, як «порадників», так і просто глядачів

Старатися зберігати внутрішній спокій і рівновагу, не підключатися до істерики.

Не слід у стресовій ситуації, під впливом істерики, дозволяти дитині те, що зазвичай заборонене: можна з розумінням і співчуттям поставитись до переживань дитини, але це не означає, що треба порушувати правила. Варто так і сказати: «Я розумію як тобі хочеться подивитися ще один мультфільм, але ми з тобою домовились про один і твій час вже минув» (про часові рамки див. статтю «Вчимо дитину слідкувати за часом самостійно»).

Можна запитати дитину: «Допомогти тобі заспокоїтися?» При ствердній відповіді її можна обняти, приголубити, «поділитися» своїм спокоєм, або подарувати «чарівний» поцілунок. Якщо ж дитина уникає такого контакту – старайтесь перечекати, доки вона заспокоїться сама. Очікуючи, бажано вийти в сусіднє приміщення. Тут важливий момент – це те, що дитина сама повинна зробити вибір і взяти на себе відповідальність за свою подальшу поведінку.

Тільки після того, як ви переконалися, що дитина заспокоїлася, можна провести з нею «профілактичну бесіду». Під час бесіди варто використовувати «я-конструкції» і говорити насамперед про свої почуття (наприклад, замість заявляти: «Ти погана, неслухняна дитина», краще буде висловити власні емоції: «Мені прикро і неприємно, коли ти так поводишся»). При цьому треба зберігати спокійну інтонацію і не принижувати дитину.

«Мамо, купи!!!» Один з характерних різновидів дитячої істерики можна спостерігати в супермаркетах, крамницях із солодощами, іграшками тощо. Тому, якщо ви берете дитину з собою за покупками, варто наперед домовитися про те, що ви будете купувати. Наприклад, можна залучити дитину до складання списку покупок і разом вирішувати, що саме потрібне вдома. При цьому слід з повною серйозністю віднестися до пропозицій дитини: спілкуватися на рівних, обговорювати можливі варіанти, обґрунтовувати відмову і т. п. До речі, така традиція виховуватиме в дитини  самостійність та відповідальність і сформує корисні навички для майбутнього.

«Шантаж»: Трапляється, що у відповідь на вимоги батьків дитина починає висувати «зустрічні вимоги», торгуватися, погрожувати невиконанням тих чи інших обов’язків абощо. До такої поведінки дитину подекуди підштовхують самі ж батьки, коли вони, мотивуючи дитину до «нецікавого» і «примусового», обіцяють їй щось взамін (цукерку, іграшку абощо). Часто на першій же консультації я чую, як батьки звертаються до дитини: «От ти посидиш у тьоті чемненько і мама купить тобі „кіндер”». З віком такі діти привчаються торгуватися, встановлюючи все вищі і вищі «тарифи» за виконання того, що мало б бути за правило. Слід зауважити, що виховуючи дитину таким чином, ми не вчимо її підприємливості. Скорше навпаки, бо відповідальності на себе дитина не бере. Крім того, з таким підходом неможливо виховати доброту й емпатію. Дитину хвилюватимуть виключно меркантильні інтереси. Припинити торг можна, помінявши ролі: ви не покупець, а ваша дитина не може надавати вам «платні» послуги. Треба, щоб дитина відчула, зрозуміла, що таке особиста відповідальність, і прийняла її: делегуйте їй ті домашні обов’язки, які їй уже під силу виконувати. Це все досить кропітка робота, яка потребує часу, терпіння і послідовності, але результати вас обов’язково порадують.

Як сформувати адекватну самооцінку в дитини.

Самооцінка дітей напряму залежить від того, яке середовище їх оточує та як спілкуються з ними найближчі люди, адже їхній думці малеча довіряє, яка власне і формує дитяче уявлення про себе.

До Вашої уваги 15 найбільш дієвих стратегій поведінки, які допоможуть сформувати у дитини адекватну самооцінку.

1. Правильно хвалити. Це значить хвалити не просто одним словом, а описувати те, що ви бачите і бажано через призму власних почуттів. Наприклад, фраза «Мені подобається як ти намалював цього слоника – в нього такий довгий хобот, і великі вушка, як у справжнього…» суттєво відрізняється від фраз «Молодець!» чи «Гарно намальовано!» тим, що в першому випадку ви показуєте своє відношення до роботи дитини, за допомогою якого дитина більше про себе дізнається, а в другому випадку ви просто констатуєте факт. Хваліть дитину не лише наодинці, а і в присутності інших членів сім’ї. Краще хвалити за зусилля, а не за результат, наприклад, «Тобі, мабуть, було не просто дати погратися своєю новою машинкою. Це було дуже щедро з твого боку».

2. Визнавати право власності дитини та питати дозволу, якщо берете її речі.Якщо ви хочете, щоб дитина вас поважала, не брала речі важливі для вас, не спитавши, то виховуйте цю рису своїм же прикладом. Таким чином ви демонструєте повагу до доньки чи сина і визнаєте право на власний простір, що позитивно впливає на самооцінку.

3. Давати вибір і можливість брати на себе відповідальність. Якщо ви даєте можливість малечі обирати, то визнаєте її право на власну думку, що безумовно формує самооцінку. Хоча дитина і потребує контролю, встановленню меж, але ще більше їй треба життєвий простір, де можна навчитися керувати власними бажаннями і потребами.

4. Привчати до самостійності. Коли ви надаєте дитині все більше справ робити самостійно, то показуєте, що сприймаєте її як особистість, яка сама ладна впоратись. Ви демонструєте їй свою впевненість. А якщо у дитини ще й вийшло зробити щось без допомоги дорослого, похвала, яка слідує після цього, ще раз доведе, що дитина справді варта багато чого. 

5. Питайте пораду. Якщо значимий дорослий, який сприймається дитиною всезнаючим і всемогутнім питає у неї пораду, яка стосується його самого, наприклад, «Яку ручку обрати?» чи сім’ї взагалі «До бабусі поїдемо в п’ятницю чи суботу?», то власна значимість у малечі збільшується в рази.

6. Говоріть про почуття. Відома психолог В. Оклендер сказала: «Емоції дитини формують саму її суть, саме її існування. Коли її почуття не мають цінності, вона сама не має цінності». Отже, коли ми говоримо про свої почуття і вчимо дитину говорити про свої, вона відчуває себе прийнятою нами і є безумовно психічно здоровішою, адже негативі почуття не наколюються.

7. Будьте чесними. Є багато ситуацій, коли ми розуміємо, що сказавши дитині правду, істерики не уникнути. Саме тому, батьки часто брешуть, і надають не зовсім здоровий приклад побудови стосунків з оточуючими. Якщо негативні емоції є, то краще, щоб дитина їх виразила одразу, оскільки, дізнавшись правду, крім того, що істерика буде сильнішою, ви ще можете втратити довіру. Згодом дитина розуміє, що батьки, говорячи правду сприймають її, як особистість, з якою можна багато чого обговорити, а не ховатися на неправдивими реченнями. Це безумовно впливає на самооцінку малечі.

8. Давайте можливість дитині експериментувати, задовольняти свою потребу в пізнанні світу, в цікавості. Безкінечні «ні» та «неможна» лише демонструють дитині, що вона багато чого в світі не варта, а тому краще і не пробувати.

9. Сприймайте дитину всерйоз і рахуйтеся з її бажаннями і потребами. Адже дитина сама знає, коли вона голодна чи коли їй холодно.

10. Адекватно реагуйте на невдачу. Намагайтеся ніколи не сварити дитину, якщо в неї щось не вийшло, не пригадувати свої настанови типу “я ж казала, не треба лізти“, “чому ти мене не послухав?“, не нав’язувати малечі почуття провини типу “про що ти думав?“, “тепер ти не зможеш грати іграшкою, ти її зламав“. Ви звичайно можете допомогти дитині зрозуміти причини через які щось не вийшло, але не дорікайте. І найголовніше – акцентуйте увагу не на невдачі, яка трапилась, а на способі виходу з неї.

11. Не порівнюйте дитину ні з ким. Так ви можете принизити значимість малюка, особливо, якщо він виявляється в гіршому світлі. Порівняння може бути корисним лише в одному випадку – коли ви пригадуєте дитині її власні щаблі, де вона чогось досягла чи не досягла.

12. Не принижуйте, не вдавайтесь до фізичного і психічного насилля, не ображайте та не висміюйте. Все це шлях до формування заниженої самооцінки дитини.

13. Ніколи не критикуйте особистість, а якщо дитина і вчинила не зовсім добре, то звертайте увагу лише на дії. Тобто замість фрази «ти – лінивий», можна сказати «ти лінишся зробити…». Робіть лише конкретні зауваження, не починаючи фрази типу «ти завжди…», «ти ніколи…».

14. Проявляйте свою любов всіма доступними вам способами.

15. Будьте для дитини гарним прикладом. Достатньо висока думка про себе, впевненість с своїх силах, дії відповідно до власних інтересів – все це аж ніяк не зашкодить дитячій самооцінці.

Спробуйте замінити звичні зауваження дитині, 

які використовуєте регулярно, новими словами,

 і зміниться все – інтонація, ваш настрій, а головне, реакція дитини! 

Спробуйте – це працює! 

•     Замість роздратованого: “Пішли швидше, скільки тебе чекати!” Скомандувати: “На старт, увага … руш! Побігли! “
•     Замість загрозливого: “Їж, інакше не отримаєш десерт” порадувати: “Після того як зникне ця крииихітна котлетка, до тебе прилетить щось смачненьке”.
•     Замість грубого: “Прибери за собою” вимовити мрійливим голосом: “От якби ти був чарівником і зміг би начарувати порядок на столі …”
•     Замість розсердженого: “Не заважай!” Сказати: “Іди, пограйся трохи сам. А коли я звільнюся, ми влаштуємо міні-свято”.
•     Замість незадоволеного: “Не вередуй, піратська футболка в пранні, одягай ту, яка є” примирити з неприємністю: “Дивись-но, а ось родичка твоєї піратської футболки. Давай її одягнемо!”
•     Замість риторичного: “Ляжеш ти, нарешті, спати?!” Поцікавитися: “Показати тобі хитрий спосіб укривання ковдрою?”
•     Замість злого: “По попі захотів?” Випустити пар: “Цікаво, кому це я зараз вуха відірву і шию намилю?”
•     Замість безсилого: “Щоб я ніяких “не хочу” не чула!” Несподівано закричати: “Ой, дивися, Капризка прибіг. Лови, лови його, щоб він нам настрій не псував!”
•     Замість нудного: “Скільки разів повторювати!” Сказати таємничим шепотом: “Раз-два-три, передаю секретну інформацію … Повторіть, як чутно”.
•     Замість менторського: “Руки помив?” Запропонувати: “Давай поспорим, що вода з твоїх рук потече чорна?”
• 
  

У ВАС ДІВЧИНКА? СЕКРЕТИ ВИХОВАННЯ!
Любов батьків

Щоб не відбувалося в родині, дитина повинна бути впевнена в тому, що мама і тато люблять її. Навіть якщо батьки розлучені, не варто обмежувати спілкування доньки з батьком. Якщо ви вважаєте, що таке спілкування буде дитині на шкоду, хоча б не говоріть погано про колишнього чоловіка в присутності дочки. Негативний образ батька може багато в чому нашкодити дівчинці в майбутньому.

Маленька принцесса

Ніколи не критикуйте зовнішні дані вашої дочки. Забудьте про будь-які репліки в стилі: «ти товста», «у тебе криві ноги», «занадто маленькі очі» і т.п. Ваші негативні висловлювання можуть викликати у дівчинки комплекси, з якими вона буде безуспішно боротися протягом усього життя. Тому намагайтеся виховувати у дитини впевненість в собі. Говоріть доньці, що вона красива, приваблива і чарівна.

Не ставте хибних установок

Ні в якому разі не говоріть дочці улюблену фразу багатьох жінок про те, що чоловіки - обманщики, зрадники і т.д. Може, ви вважаєте, що таким чином ділитеся з нею жіночою мудрістю, але, насправді, ви лише програмуєте її на невдачі в особистому житті. У світі багато хороших чоловіків і краще вірити, що саме вони і будуть зустрічатися на життєвому шляху вашої дочки.

Основи догляду за собою

Як відомо, справжньою жінкою не народжуються, нею стають. Тому мамі дуже важливо навчити дівчинку основам догляду за собою і способам зробити себе ще привабливішою. Показуйте доньці свій власний приклад, не дозволяйте собі бути недоглянутою і неохайно одягненою. Для доньки ви - ідеал для наслідування, і вона повторює ваші дії і звички.

Не вимагайте занадто багато

Спортивні секції, розвиваючі гуртки та курси іноземних мов - все це, безумовно, добре, але тільки в міру. Не робіть з дитини маленького робота, який живе за розкладом, дозвольте доньці насолоджуватися дитинством. І найголовніше - дайте дитині зрозуміти, що ваша любов до неї безумовна, ви любите її такою, яка вона є, а не за досягнення в спорті або шкільні успіхи. Саме так вам вдасться виростити щасливу, впевнену в собі і гармонійну особистість.

ПИШЕМО ГРАФІЧНИЙ ДИКТАНТ Вступ до школи - важливий момент в житті дитини та її батьків. Чим краще дитина буде підготовлена ​​до школи психологічно, емоційно та інтелектуально, тим впевненіше він буде себе почувати, тим легше в нього пройде адаптаційний період в початковій школі.

Графічні диктанти для дошкільнят добре допомагають батькам і педагогам планомірно підготувати дитину до школи і запобігти такі типові труднощі в навчанні, як нерозвиненість орфографічної пильністьі, непосидючість і неуважність.

 Регулярні заняття з даними графічними диктантами розвивають у дитини довільну увагу, просторову уяву, дрібну моторику пальців рук, координацію рухів, посидючість.

Як проводити графічні диктанти.

Завдання з графічного диктанту виглядають так: на аркуші паперу в клітинку ставиться крапка і від цієї точки дається завдання. Малювати потрібно по клітинках. Наприклад, одна клітинка вниз, одна клітинка вправо, одна клітинка вгору, одна клітинка вліво. Повинен вийти квадратик. Це найпростіший приклад графічного диктанту.

 З кожним разом завдання для дитини має ускладнюватися. Перед написанням графічного диктанту з дитиною варто повторити, де знаходиться ліворуч, а де праворуч, вгору і вниз.

Так що ж таке графічний диктант? Це навчання через розвагу, приємне і корисне проведення часу з дітьми і звичайно незамінний помічник у підготовці дитини до школи.

Спробуйте виконати графічний диктант зі своєю дитиною, почніть із нескладних візерунків:

Згодом спробуйте складніші варіанти:

Батькам про права дитини.

Права дитини порушуються, якщо:

o    не забезпечена її безпека для життя та здоров’я;

o    її потреби ігноруються;

o    по відношенню до дитини спостерігаються випадки насильства або приниження;

o    порушується недоторканість дитини;

o    дитину ізолюють;

o    дитину залякують;

o    вона не має права голосу під час прийняття важливого для сім’ї рішення; 

o    вона вільно не може висловлювати свої думки і почуття;

o    її особисті речі не є недоторканими;

o    її використовують у конфліктних ситуаціях з родичами;

o    дитина стає свідком приниження гідності інших людей.

ДІТИ В СУСПІЛЬСТВІ НАЙБІЛЬШ УРАЗЛИВІ. ДІТИ, ПРАВА ЯКИХ ПОРУШУЮТЬ, ЧАСТО СТАЮТЬ СОЦІАЛЬНО І ПСИХОЛОГІЧНО ДЕЗАДАПТОВАНИМИ.

Як реагує дитина на порушення прав?

·          Їй стає важко спілкуватися з однолітками і дорослими (вона губиться, блазнює, б’ється, замикається в собі тощо). Її турбує особиста безпека і любов до неї.

·          Вона часто перебуває в поганому настрої, може втекти з дому.

·          Може вживати наркотики або алкоголь.

·          Може вдаватися до спроб суїциду (замаху на своє життя).

Що батьки можуть зробити для своєї дитини?

§   Пам’ятати, що дитина — це окрема особистість, яка має власні почуття, бажання, думки, потреби, які належить поважати.

§   Забезпечити її фізичну безпеку.

§   Навчити її казати «Ні», навчити захищатися, вміти поводитися безпечно.

§   Негайно припинити фізичну і словесну агресію по відношенню до неї та до інших людей.

§   Знайти час для щирої розмови з дитиною щодня. Ділитися з малюком своїми почуттями і власними думками.

§   Пам’ятати про її вік та проте, що вона має свої особливості.

§   Залучати її до обговорення тих сімейних проблем, які можуть бути для неї доступними.

§   Залучати дитину до створення сімейних правил.

ПАМ’ЯТАЙТЕ!

Дитина поважатиме права інших, якщо поважатимуть її рава. 

(Конвенція про права дитини)

https://www.coe.int/uk/web/compass/convention-on-the-rights-of-the-child


Психосоматичні причини хвороб.





 "На порозі перший клас"

Пам'ятка для батьків.

https://e.profkiosk.ru/media/7ea1f306-9405-48f0-9710-9e92726697ad/6hL2NGEOlCmyI8Vx4XBKksgbZuezM9pj.pdf

Незабаром до школи.

КІЛЬКА ПОРАД БАТЬКАМ ЩОДО ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ

1. Будь ласка, запам'ятайте, що основними психологічними причинами виникнення труднощів адаптаційного періоду є такі:

- недостатній досвід спілкування з дорослими і однолітками;

- недорозвиненість мовлення;

- "неділовий" (надмірно емоційний) характер спілкування з дитиною у сім'ї;

- несформованість звички виконувати вимоги дорослих та дотримуватися певних правил поведінки;

- побоювання, недовіра до школи внаслідок неправильної орієнтації з боку батьків.

2. Добре, якщо Ви зацікавите доньку чи сина школою, викличете бажання навчатися там. Для цього намагайтеся заздалегідь визначитися, яку саме школу відвідуватиме Ваша дитина. Під час прогулянок покажіть їй споруду школи. Розкажіть про життя учнів.

3. Дитині значно легше буде пристосуватися до умов школи, якщо в сім'ї вона оволодіє певними необхідними навичками самостійності:

- складати підручники, зошити та шкільне приладдя в портфель (бажано привчити дитину робити це заздалегідь, звечора);

- самостійно та охайно складати одяг для уроків фізичної культури;

- впорядковувати свій письмовий стіл та ігровий куточок;

- самостійно вести шкільний щоденник.

4. Важливо навчити дитину ввічливого спілкування з незнайомими людьми. Знаходячись поза домівкою, можна знайти безліч ситуацій для "вправляння" у спілкуванні.

5. Значну увагу приділяйте розвитку мовлення дитини, зокрема діалогічного. Частіше розмовляйте з дітьми, обговорюйте побутові "проблеми", привчайте висловлювати власну думку, міркування. Учіть правильно розгорнуто відповідати на поставлені запитання, а також правильно формулювати запитання до інших людей. Ширше використовуйте мовні ігри - їх Вас навчать самі діти, лише покажіть, що Ви хочете пограти з ними.

6. Будьте вимогливими до дитини.

7. У жодному разі не виявляйте у присутності дитини своїх переживань щодо того, як їй буде у школі, сумнівів, чи доброю до неї буде перша вчителька, побоювань з приводу того, чи буде дитина успішною у навчанні. Навпаки, демонструйте радість з приводу майбутнього вступу дитини до школи, впевненість у тому, що на неї чекають доброзичливі вчителі, цікаві знання, приємні товариші.

"Психогімнастика"

Душа дитини в період дошкільного віку найчутливіша і найвразливіша, тому в цей час найбільше треба плекати її, пильнувати, щоб серце, воля і розум розвивалися гармонійно.

         Більшість психогімнастичних завдань побудовані на імітації певних почуттів та емоційних станів людини.

 Решта передбачає відтворення дітьми дій та вчинків уявних героїв.

 Психогімнастика - це курс спеціальних занять(етюдів, вправ і ігор), спрямованих на розвиток і корекцію різних сторін психіки дитини (пізнавальної та емоційно-особової сфери). 

Загальним завданням є збереження психічного здоров'я і попередження емоційних негативних проявів у дітей.

Оволодіння виразними рухами, що закріпилися у процесі еволюції за будь-якими відчуттями і станами людини, дає змогу малюкам не тільки більш адекватно спілкуватися, тонше розуміти почуття інших, а й створює умови для формування їхньої власної емоційної сфери: виховання емоцій та вищих почуттів.

Психогімнастика - метод, при якому учасники проявляють себе і спілкуються без допомоги слів. Це ефективний засіб оптимізації соціально- перцептивної сфери особистості. Допомагає встановити контакт, зняти напругу, відпрацювати зворотні зв'язки і т.д.

ЯКЩО ВАША ДИТИНА Б’Є ІНШУ ДИТИНУ (КУСАЄ, ЩИПАЄ, ШТОВХАЄ, СМИКАЄ ЗА ВОЛОССЯ)

Спробуйте перехопити удар, зупинити руку дитини перш ніж вона вдарить. Скажіть своєму малюку, що хлопчикові / дівчинці боляче від такого, що він / вона буде плакати. Якщо удар відбувся, скажіть, що дитині стало боляче, покажіть, як вона засмутилася / скривилася / розплакалася… Скажіть, що дітям не подобається, коли їх б’ють. ВАЖЛИВО: НЕ ПРОСТО СКАЗАТИ, ЩО БИТИСЯ НЕ МОЖНА (це дуже абстрактно і незрозуміло), А ПОЯСНИТИ ЧОМУ (тому що боляче, неприємно…)

Запропонуйте одразу інший спосіб виходу із ситуації: давай попросимо словами, а не бійкою хлопчика / дівчинку, щоб він / вона віддав / віддала іграшку, поділилась, підсунулась і т.п. Якщо ж ваш малюк штовхає, б’ється просто так, покажіть, як можна взаємодіяти: не бий, а обійми, погладь, візьми за ручку, легенько доторкнись. Як правило малюки охоче зупиняють бійку і починають ніжно гладити по голівці іншого.

Якщо ж ваш малюк продовжує битися, пожалійте скривджену дитину, а вашу заберіть подалі. Візьміть на руки і віднесіть за кілька метрів від скривдженого. Потрібно показати, що таким способом гра не склеїться, що діти, які б’ються, граються самостійно.

ПОМИЛКОВІ РЕАКЦІЇ БАТЬКІВ НА БІЙКУ ДИТИНИ

Вдарити у відповідь. Таким чином ви покажете дитині, що удар — це нормальний спосіб виражати свій гнів в незадоволення. Якщо ви забороняєте дитині битися, кусатися, щипатися, не робіть цього і самі!

Накричати, насварити. Тут як і в пункті 1 ви демонструєте, що крик (до речі це один із проявів агресії), є нормою, а ще, що перемагає сильніший і старший.

Зробити вигляд, що ви плачете. Це неправда, це гра, а дитина її відчуває. Крім того, дитина вважає такий ваш спектакль звичайною розвагою. Тому буде продовжувати так робити, щоб побачити ваш спектакль знову і знову.

Присоромити. для дитини до 3,5 років сором — це просто слово, яке не має ніякого значення. Тому ваші фрази: “Як тобі не соромно!” не будуть мати ніякого ефекту.

Не звертати увагу, думаючи, що сам зрозуміє (або чекати, коли хтось дасть здачі). якщо ви не висловлюєте незадоволення поведінкою дитини, вона думає, що її поведінка — це норма, а тому продовжує так робити.

АДАПТАЦІЯ ДИТИНИ ДО ДИТЯЧОГО САДОЧКА. ПРАВИЛА ДЛЯ БАТЬКІВ

Дитина іде до дитячого садочка. Напевно, немає батьків, які б не хотіли, щоб цей етап пройшов легко, спокійно, щоб малюк з задоволенням і без криків відразу ж пішов до дитсадка. Але так буває досить рідко. Частіше діти перших кілька днів чи тижнів плачуть, не хочуть відпускати маму. І в цьому немає нічого незвичного. Для дитини початок відвідування садочка — це стрес. І наше з вами завдання пом’якшити його настільки, щоб він пройшов непомітно і без неприємних наслідків. Тому пропонуємо вам 14 правил для батьків, щоб адаптація дитини пройшла якомога легше і швидше.

Віддавати дитину в дитячий садочок краще в теплу пору року, коли діти більшість часу проводять на прогулянці. Так дитині буде легше адаптуватися, оскільки ігри на свіжому повітрі, пісочниця — все дуже нагадує звичні умови її повсякденного життя.

За тиждень-два привчити дитину до режиму, який встановлено в садочку і ввести в раціон дитини блюда, які готують в садочку. Таким чином на 2 стресових моменти стане менше. 

Дитина повинна звикнути прокидатися зранку (наприклад, о 7:00), спати вдень з 13:00, снідати і обідати приблизно в той же час, що і в садочку. Тоді їй буде легше звикати до умов садка.

.Навички самообслуговування. Навчіть малюка одягатися, роздягатися, їсти ложкою, відучіть від одноразових підгузків. Звичайно, якщо вам доводиться віддавати дитину в дитсадок в дуже ранньому віці, то ці навички можуть бути ще не сформовані на достатньому рівні. Головне, щоб дитина хотіла і пробувала самостійно одягатись чи їсти, а ткож вміла попросити про допомогу. Тоді вона комфортніше і впевненіше почуватиметься серед однолітків, серед яких знайдуться ті, що вміють робити це самостійно.

Сформувати позитивну установку на садочок. Це дуже важливий пункт! Ніколи не лякайте дитину садочком. Такі фрази, як: “Заспокойся, бо відведу в садок”, “От підеш в садочок — побачиш!” здатні сформувати у дитини установку на те, що в садочку погано і його варто уникати всіма силами. Не використовуйте фрази, які містять негатив джля дитини (“А в садочку тобі доведеться таке їсти!”, “От підеш в садочок, а там мусово ділитися з дітками!”. Розповідайте дитині про садочок, гуляйте біля нього, спостерігайте за дітьми на майданчику в дитчяому садку, коментуючи все, що побачили.

Не обманюйте дитину! Говоріть так, як є. Не варто дуже розхвалювати садочок, щоб потім у дитини не було розчарування. “Так, ти прийдеш в групу, а там багато діток. Спочатку ти нікого не знатимеш, але вихователька допоможе подружитись і вам буде весело!”. “Так, тобі доведеться бути в садочку без мами, я теж буду сумувати за тобою, але ввечері я обов’язково за тобою прийду!” — ось так краще розмовляти з дитиною.

Навчіть дитину відпускати маму, гратися самій іграшками. Звичайно, не у всіх є така можливість, але добре, якщо у дитини є регулярний досвід того, що мама відлучається на декілька годин, а малюк тим часом залишається з татом, бабусею, нянею… Діти, які ніколи не розлучалися з мамою, так само, як і ті, у яких був невдалий досвід такого розлучення, можуть довше адаптовуватися до дитячого садочка.

Навички спілкування. Покажіть дитині, як ділитися іграшками, як просити іграшку, як звертатися до дорослих. Ці навички пригодяться їй в групі дитсадка буквально з першого ж дня. Для підготовки дитини до дитсадка, відвідуйте групи раннього розвитку, хоча б для того, щоб дитина звикла до дитячого колективу, занять і необхідності слухати і чути дорослого.

Спілкуйтеся з вихователями з повагою і доброзичливо. Дитина дуже уважно слідкує за вашими емоціями, реакціями, поведінкою. Таким чином, вона ставиться до інших людей так, як ви ставитесь до них, вона переймає ваше ставлення. Тому, прийшовши в дитячий садок вперше, дитина повинна відчути і зрозуміти, що вихователь — це “добра тьотя”, бо мама з нею привітна, спокійна і доброзичлива.

Обов’язково прощайтесь, не тікайте, залишаючи дитину. Це стосується не тільки дитячого садка, але і будь-яких моментів розлучення. Дитині набагато легше зрозуміти, що мама іде і скоро повернеться, ніж збагнути, куди мама раптово поділася. В останньому випадку діти починають придумвати, що мама покинула їх і більше ніколи не повернеться. Тоді починаються сльози, переживання, істерики, небажання відпускати маму ні на секундочку.

Не порушуйте звички на перших порах, навіть погані (смоктання пальця, соски і т.п.) Якщо ваш малюк смокче соску, палець чи має ще якусь звичку, не намагайтесь відучити від неї паралельно з вступом до днз. Так ви додаєте ще один стрес вашій дитині. Зачекайте поки дитина адаптується до садочка, тоді займіться звичками. Або ще краще, відучіть від звички заздалегідь, ще до початку відвідування дитсадка.

Дитині більше уваги, тепла, ласки. Малюку, який почав ходити в дитсадок, приділяйте більше уваги, тепла, ласки, більше обіймайте, демонструйте свою любов, більше часу проводьте разом. Таким чином ви компенсуєте ту нестачу мами протягом дня і ще раз переконуєте, що мама продовжує любити, а не покидає в садочку, бо більше не любить.

Якщо дитині важко розлучатися з мамою, нехай відводить до дитсадка тато, бабуся чи ще хтось. Хоча б на перших порах.

Пам’ятайте, ДИТИНА ВІДЧУВАЄ ВАШУ ТРИВОГУ! Тому стояння під дверима групи і прислухання до того, що там відбувається, ходіння навколо садочка і “заглядання у вікна” ні до чого хорошого не приведе. Дитина, котра відчуває мамину тривогу чи страх, починає сама боятися і думати, що в садку з нею може трапитися щось неприємне. Для такої дитини період адаптації може не закінчуватися дуже довго — поки мама не заспокоїться і не відпустить свої переживання.

Приймати почуття дитини. Виключити нотації, переконання… Якщо дитина плаче в садку, сумує за мамою, ніколи не заперечуйте її почуття, не немагайтесь зразу ж переконати, що ці почуття марні. Просто прийміть їх, покажіть, що ви розумієте, що це нормально так відчувати. Скажіть: “Так, я бачу, ти дуже сумував / сумувала!” “Тобі було страшно, сумно, печально…”.

10 ПОРАД БАТЬКАМ, ДІТИ ЯКИХ

СОРОМЛЯТЬСЯ БРАТИ УЧАСТЬ У

ДИТЯЧИХ СВЯТАХ

Як подарувати дитині справжнє свято?

1. Прийміть вибір дитини не брати активну участь в святах, ранках чи конкурсах. Прийміть та не заперечуйте її почуття.

2. Не змушуйте дитину виступати. Оскільки, не відчуваючи напруги, малеча може розслабитись і почати отримувати задоволення від свята, адже дитина навіть не беручи участь в дійствах, спостерігає, бере своє, вчиться чомусь, переживає за інших і з іншими.

3. Будьте на боці дитини, коли вона не хоче брати участь в різних іграх. Якщо учасники свята заохочують на сцену, а ваш малюк відмовляється, допоможіть йому. Ви звісно можете підбадьорити дитину і запропонувати вийти, але тільки тоді, коли ви бачите, що вона вагається. Та коли дочка чи син сильно впирається, варто прийняти їх сторону і допомогти їм відмовитись. Таким чином ви збережете довіру та взаєморозуміння зі своєю дитиною.

4. Почекайте, поки син чи дочка самі проявлять ініціативу приймати участь в іграх. Час від часу пропонуйте, але не наполягайте: “Хочеш вийти та прийняти учать в конкурсі?», «Чи ти хочеш просто подивитися? Якщо ні, можеш посидіти і поспостерігати”.

5. Не акцентуйте на сором’язливості увагу фразами подібними до таких: «ну чого ти боїшся», «там нічого страшного», «тобі ніхто там нічого не зробить», «ну чому ти такий сором’язливий». Адже дитина пізнає себе через фрази і відношення значимих дорослих, а тому вірить кожному слову. Необережно сказані фрази «всього боїшся», «такий замкнений», «всіх соромишся» можуть стати для дитини визначенням її особистості та прикріпитись до неї у вигляді «ярлика».

6. Не порівнюйте сина чи дочку з іншими активними дітьми. Таким чином можна занизити самооцінку дитини, дати зрозуміти, що вона гірша за інших і малюк ще раз може переконатись в тому, що немає сенсу показуватись на публіці. Краще звертати увагу на особисті результати та порівнювати із власними досягненнями.

7. Формуйте адекватну самооцінку малечі. 

8. Давайте дитині гарний приклад – якщо ви самі соромитесь виступати на публіці, то дитина це може наслідувати.

9. Дитяче свято – це не виступ від якого залежить все життя вашої дитини, тому не варто муштрувати дитину численними репетиціями і цим самим збільшувати її рівень тривоги перед фінальним виступом. Натомість спробуйте вселити дитині, що в будь-якому випадку все вийде, свято відбудеться. Звичайно, що ні в якому разі не карайте та не залякуйте дитину за невдалий виступ, наприклад, за вірш, який вона не виразно розповіла. Навіть, якщо дитина зазнала невдачі, завжди знайдіть за що можна її похвалити. Крім того, реакція батьків на можливу невдачу навчить і саму дитину діяти відповідним чином в неприємні моменти.

10. Під час свята присутність батьків для дітей є надзвичайною підтримкою.Батьківський настрій передається малечі в повній мірі, на нього вона орієнтується. Якщо мама чи тато нервують з приводу того, що малеча забула слова чи вихователі одягнули чешки не того кольору, то досить ймовірно, що дитина теж буде хвилюватись і закриватись в собі.

  

СПОРТ І ГІПЕРАКТИВНІСТЬ.

Серед батьків поширена думка, що дитині з гіперактивністю «треба дати вибігатись і втомитися», що якщо її «віддати в спорт, то вона буде витрачати свою надмірну енергію, і стане як шовкова».

НАСПРАВДІ СИЛ У НЕЇ НЕ ТАК ВЖЕ Й БАГАТО, ПРОСТО ВОНА НЕ МОЖЕ ЗУПИНИТИСЯ. А ВЖЕ ВИТРИВАЛОСТІ НЕМАЄ ЗОВСІМ НІЯКОЇ. ТОМУ ЦЕ МІФ, ЗРОБИВШИ ТАК, ВИ МОЖЕТЕ ЗАШКОДИТИ МАЛЕЧІ.

Якщо таку дитину додатково збуджувати і «вибігувати», можна отримати тільки вечірні істерики: надзвичайно втомлену дитину, яка все одно буде біситись, поки не впаде.

Крім того, спорт саме вимагає не некерованого, а точно відміреного енергетичного потоку. 

Гіперактивна дитина і на побутовому-то рівні не здатна направляти свою енергію.

Якщо вже віддавати дитину на спорт, то краще вибирати такі секції, де головним предметом уваги є не результат, а процес, де відбувається чергування навантаження з розслабленням. 

Дитина повинна зрозуміти мету гри і вчитися підкорятися правилам, вчитися планувати гру.